среда, 22 февраля 2012 г.

колись буде книга, можливо!)Заради мрії

Старий  Джо  був майстром своєї справи. Можливо тому вже давно не працював на зажерливі будівельні компанії і тільки мріяв про спокійну старість в передмісті. Тільки мрії тримали його в прислужниках у містера Рона. Молодого, амбітного і пек таки не бідного чоловіка, який умів і дешево купити і дорого продати і таки добряче цим пишався. За своєю скритною англійською манірністю він не міг собі дозволити  говорити про це в голос та кожен хто зустрічав  його на вулиці  заздрив йому.
Того дня Джо  відправлявся на звичайну для нього роботу, оцінити що можна зробити і скільки це коштуватиме хазяїну в ремонті щойно придбаної нерухомості.  Щасливим випадком видалось придбати ту квартиру в центрі, стан жахливий але дім… Сам дім був, ніби, згусток чогось одинокого і похмурого. Одинокі старі леді читали в обідню пору біля вікон, а  віконні рами  нестримно благали про ремонт. Це ні на хвильку не зупинило майстра і він сміливо рушив в середину шукаючи розпорядника.  Господинею виявилась приємна дама. Саме дамою представилась  жінка злегка прихиливши голову на тон нижче промовила ім’я : «Джуана Ван Лері». Джо звик до зверхнього ставлення серед такого кола осіб і вже майже не звертав на це уваги. Чемно розпитав де квартира яку щойно придбав хазяїн і поспішив сходами догори розуміючи що цей його перебування не несе в собі ніякої радості . Його жест був настільки витриманим і лаконічними, що на хвильку здалось, що  ніякого банкруцтва   і не було, що статус непохитного багатства, впевненості у грядущому дні сімї  Ван Лері  досі є їх гордістю, але так тільки здалось.
Підіймаючись крутими сходами попри свій шостий десяток Джо не ні разу не зупинився. Минувши довгий темний коридор чомусь закляк. Цей дивний стан тривав якість секунди. Прийшовши до тями чоловік волів про це не думати і швидко зачав шукати ввірені йому ключі.
Двері були старі проте в гарному стані, злегка облапнувши їх рукою, щоб оцінити він відчув як вони самі відкриваються. Не подобалось  старому  усе те дивацтво та він ніяк не хотів того визнати. Тримаючи великий ключ в руці він переступив поріг.  Те що чекало його там видалось для нього примарою… тихим дитячим спогадом. У квартирі ніби зупинився час, непросто час, а його дитинство. Серед великої кімнати лежали його дитячі іграшки, дерев’яні батькові різьблення , які вони разом вигадували і продавали , мамина вишивка і старий сервіз, перші книжки його сестри яка померла того ж  року. Чому все тут ? дійсність подібна на марення , щось закололо біля серця Джо притримуючи однією рукю грудну клітку іншою оперся на стіну. Він боявся сісти, він боявся прокинутись , навіть тоді коли знав , що не спить.

Комментариев нет:

Отправить комментарий