среда, 17 августа 2011 г.

гордість ламає руки

колись в дитячому таборі ми часто бавились в гру передаючи потискування руками в колі) ви напевно теж так робили..)і мені пригадався хлопчик  який не мав декількох пальців він був дуже симпатичний, веселий, не відбивався від колективу і всі добре його сприймали, але в цій грі біля нього часто ніхто не хотів ставати і чимало дітей були не тактичними і грубими коли їм доводилось торкатись цього хлопчика.


гордість робить нас інвалідами! може по нас і не видно , проте варто тільки мене, чи тебе зачепити в не підходящому для такої великої персони як ти місці бриниш як розстоєна гітара довго і не в тему)
через банальну гордість витрачаєш вагон часі в пошуках вулиць, продуктів, і всього на світі) чому? нам це подобається?

чи хотів той хлопчик бути повноцінним? безглуздо навіть питати. а ми так часто через свою надмірну повноціність   доводимо людству знову і знову  доки невідчутно стане того болю доти ніякого результату!

вміти любити

як добре віти любити. просто так , безкорисливо , а головне вчасно!!!!!!!!!
 я люблю! я дуже люблю! але щодня вчусь любити людей так, як вони цього хочуть!
 про це усі мовчать, але так потребують!

 я прагну любові розумної, взаємної і вічної! навіть тоді коли ти будеш за сотні  морських миль і мільйони світлових років!



так смішно, забавно і холодно буде без тебе..
 я вдягатиму твої шкарпетки  щоб мої ніженьки не забували твої поцілунки і вдихатиму аромат твоєї подушки зтискатиму її і знатиму що ти любиш мене!


ти повернешся! ти обов'язково повернешся! я знаю ти не зможеш жити без твоєї-моєї любові тепер у нас все одне на двох!) і все тому що ти зумів навчити мене любити...