колись в дитячому таборі ми часто бавились в гру передаючи потискування руками в колі) ви напевно теж так робили..)і мені пригадався хлопчик який не мав декількох пальців він був дуже симпатичний, веселий, не відбивався від колективу і всі добре його сприймали, але в цій грі біля нього часто ніхто не хотів ставати і чимало дітей були не тактичними і грубими коли їм доводилось торкатись цього хлопчика.
гордість робить нас інвалідами! може по нас і не видно , проте варто тільки мене, чи тебе зачепити в не підходящому для такої великої персони як ти місці бриниш як розстоєна гітара довго і не в тему)
через банальну гордість витрачаєш вагон часі в пошуках вулиць, продуктів, і всього на світі) чому? нам це подобається?
чи хотів той хлопчик бути повноцінним? безглуздо навіть питати. а ми так часто через свою надмірну повноціність доводимо людству знову і знову доки невідчутно стане того болю доти ніякого результату!
гордість робить нас інвалідами! може по нас і не видно , проте варто тільки мене, чи тебе зачепити в не підходящому для такої великої персони як ти місці бриниш як розстоєна гітара довго і не в тему)
через банальну гордість витрачаєш вагон часі в пошуках вулиць, продуктів, і всього на світі) чому? нам це подобається?
чи хотів той хлопчик бути повноцінним? безглуздо навіть питати. а ми так часто через свою надмірну повноціність доводимо людству знову і знову доки невідчутно стане того болю доти ніякого результату!

